Винарні

Поблизу Венеції три виноробних зони. Хоча є ще одна. Але про неї необхідна окрема розмова. Всі різні. На них я воджу людей – покуштувати. Слово “дегустація” здається тут не дуже доречним. Покуштувати вино – це зовсім інша річ. Бо справжні дегустатори після тижня відсутності на процесі можуть інколи день -два привчатися відчувати правильний смак.

Дивлячись на півтонні причепи, навантажені тільки що зібраним виноградом, який іде одразу ж на віджимання ( не дай Боже залежиться!), або на 20-ти тонні резервуари для первинної вініфікації, я задавався питанням: чому серед них немає алкоголиків? Подивіться на ряди діжок, акуратно маркованих у погребах, просякнутих ні з чим не зрівнянним запахом винного дерева – нескінченний фронт роботи. Тут і на продаж вистачить, і себе, коханого, не образиш…

Але так я вважав ще в ті далекі часи, коли, по приїзді до Італії, пачка простого Тавернелло без порошкових домішків, цукру та інших реалій винної промисловості “лихих 90-х” була для мене верхом блаженства.

Потім я якось звернув увагу на те, як часто навіть у робочих приміщеннях тут все дуже акуратно. Ну гаразд – шоуруми. Там зрозуміло. Та чому територія навкруги не те що вилизана, як на армійському плацу, а саме красива? Там оливонька росте – просто, задля краси, камінці навкруги як у японців. Там щебенем якогось особливого кольору усипано. Естети!