Сестьєр Сан Марко. До нього входять власне Площа і територія на захід від неї в закруті Великого Каналу.
Дуже пишалися жителі своїм кварталом! Аякже — у них, в найціннішому соборі країи зберігаються мощі святого покровителя міста. У “їх” Палаці живе найясніший дож – “найповажніша особа держави” й “совість нації”. А з ним “перша дама” – догареса. Тут приймаються усі доленосні для країни рішення. Будь-яке державне чи значиме релігійне свято починалося тут. Великдень чи Різдво, військова перемога чи приїзд важливого посла, відкриття карнавалу чи знаменита ярмарка Сенса, день Святого Марка чи Хрисат Викупителя.
Звідси в 9 столітті розбудовувалась вже третя столиця острівних поселенців, котрі тоді ще навіть не називали себе венеційцями. Змагатися з нею у древності можуть хіба декілька церков, що вже існували на цих болотяних острівцях в основному у вигляді невеликих капличок(дві були на Сан Марко). Та ще жителі Ріальто. Якщо захочуть пригадати, що іще у 5 столітті там дещо було. У всіх випадках це суто історія, оскільки архітектурні пам’ятки, старші за 11 століття, за невеликими винятками, до нас не дійшли. Але вже усього перерахованого більш ніж досить, аби дати нагоду мешканцям відчуть свою обраність. А ще ж є найкрасивіша годинникова вежа й найвища у місті дзвіниця Сан Марко. Це її особливі дзвони повідомляли про початок засідань сенату й парламенту, виконання смертних вироків, відбуття караванів кораблів і початок робіт працівників Арсеналу, відмірюючи таким чином для всіх робочий ритм міста.За що мабуть і отримала титул “Хазяїн міста”. В її затінку (“Омбра” венеційською), серед інших торгових яток, що постійно стояли під нею, роздивали вино. Зрозуміло, чому келишок вина тут і досі зветься “омброю”.
