“Гражданє внєдряйтє культурку – вешайте коврікі на сухую штукатурку!” – люди старшого покоління напевно пам’ятають цю смачну фразу Віцина із відомої кінокомедії. На жаль, сучасний світ не дуже змінився щодо базової культури, котра закладається ще в дитинстві. Можливість вільно мандрувати з дітьми уважні батьки використовують для того, щоб заповнити прогалини в освіті. Це дуже добре. Але в таких країнах, як Італія, інформація більше мистецтвознавчого та історичного характеру. Звичайно, тут можливо і просто на пляжі полежати, або в Альпах на лижах покататись. Але ми зараз про інше.
Дуже часто дітей перевантажують неможливим валом інформації. І настає втомленість, роздратованість і відторгнення того, что батьки щиро намагаються прищепити. Тут потрібно діяти обережно.
Багато хто робить помилку, коли привозить до Венеції маленьких дітей – цілком впевнений, що “в такому незвичайному місті” їм обов’язково повинно сподобатись. Але, дивна річ, повністю усвідомити, що вони дійсно в особливому місті діти можуть лише з 10, ну іноді з 8-9 років. Для більш маленьких, схоже, Венеція уявляеться як натовп, ліс ніг, тато чи мама тебе кудись тягнуть, під ногами сірі камені у клітину, наче як для гри в “класики”, стіни облізлі навколо, он собача у кожушку ланцюжок затягнув до магазину, а он голуб попереду крокує. Може шугнути його трохи? Але тебе в цю мить вже тягнуть в інший бік.
А голуб спокійненько тупцяє далі…о, злетів трішки з-під коляски із кимось, хто голосно вередуе ще менший за тебе, замурзаний морозивом. До речі:
– Мамо, а скоро морозиво !!?
– Аякже! Ой, дивись, Дмитрику – гондола!!!
Повз нас пропливає щось велике, чорне та лискуче… Дорослі над тобою чомусь радіють. Тягнуть тебе робити світлини. Та ти дивишся в інший бік. У вітрині віддзеркалюєшся втомлений ти, а навколо багато чужих людей…
