Дощовий день на початку грудня. У напівтемному трактирі сидить різний люд. Хтось понуро їсть якусь гарячу страву. Поряд кухоль дешевого вина. Хтось обсихає біля кухонного каміну. У кутку затіяли гру. Ще троє нишком перешіптуються. За столом біля віконця сумнівної чистоти сидять двоє молодиків. Вдягнуті вони не так, щоб геть у дрантя, але досить бідно. Перед ними книга та купа дешевого паперу. В бік відсунуто вичищені хлібом миски, де дві години тому була бобова юшка. Один уважно гортає сторінки книги, час від часу показуючи щось товаришу. Той, нахиливши голову, як дитина, старанно пише, іноді втягуючи носом пахощі, що долітають з каміну. Хазяїн не забирає посуд, бо вже знає, що не віддадуть. На них іноді косо поглядають: “Доходяги якісь… Писарі, чи що? Ні, студенти!”. Відчиняються двері, і новий відвідувач, не встигши навіть увійти, невдоволенно озирається на змоклого хлопця, що вскочив за ним.
– Гаетано! Джакомо!
І ці двоє озираються. Він швидко підходить і щось їм говоритть.
“Скоро починають” – єдина фраза, яку вдалося розчути. Кілька секунд і хлопці, миттєво зібравшись, стімко прямують до виходу. Один, зіщулившись і запинаючи щільніше плаща, озирається на теплий камін – та кімнатка, що він знімає, не отоплюється ніколи.
Хазяїн пішов прибрати посуд. Ганчірка не знадобилася. Ці навіть крихт на столі не залишають…
Причина, через яку молодики змінили теплий кут на жахіття негоди, досить вагома – із Венеції привезли тіло небіжчика. Та ще й якого! Ефіоп, померлий від укусу собаки. Мабуть скаженого. В нього була “цукрова хвороба”. Професор казав, що така нагода випадає дуже рідко. До колишньої Беккарії, де розташований університет, кілька кварталів. Та по дорозі краще захопити теплі речі, всі які є. Інакше не витримають. Розтин, скоріш за все, триватиме до завтрашнього дня.
Починаючи з ХVI століття Венеція, нехтуючи невдоволенням Ватікану, зобов’язалася доставляти двох небіжчиків на місяць для свого університету, що перебував у авангарді медичних досліджень. Але лише в холодну пору року, оскільки льодовня замала, щоб розмістити там усіх студентів. Бо ж влітку в лабораторії працювати стає неможливо вже за кілька годин. Та навіть взимку, якщо тільки не крайній випадок, дослідження проводиться до кінця. Стільки часу, скільки потрібно. Ось так, стоячи на вузеньких балкончиках в анатомічці і диханням зігріваючи задубілі пальці, студенти, слухаючи професора, будуть занотовувати і замальовувати те, що побачать, пізнаючи нелегку та таку потрібну науку медицину.