Повз нас пропливають цегляні або кам’яні, подекуди побілені сіллю старі стіни будинків. Їхні вкриті водоростями та мушлями сходинки – колишні парадні входи. Набережні є не всюди. Часто будинки нависають над нами, занурюючись стінами відразу у воду. З’являються і зникають зовсім вузенькі безлюдні вулички, ніби щілини між будівлями. В глибині помітно, що там, далі ходять люди, а самі вони тепер лише проходи до води… З салону долинає: «Далматський квартал, … Святих Георгія і Трифона… Вітторе Карпаччіо, а це… мальтійського ордену, а справа – грецька церква, лише … ХVI століття… хоча ще у ХV, коли Магомет Великий взяв Константинополь.., а тут підозрюють інкогніто… Петро І. Достеменно не відомо, але дуже вже схожий за описом секретних служб. …. Монастир Святого Лаврентія. Тут Марко Поло….»
Ви мимоволі пригинаєтесь під низькими склепіннями мостів. По ним ходять люди. Безпосередні туристи посміхаються і махають вам, як ми у дитинстві реагували на літак у небі. Вони зовсім поруч, так само, як і люди на набережних, що поспішають кудись, допізна гуляють чи сидять за столиками у кав’ярнях. До них рукою можна дістати. Та вони там, на березі, а ви на воді, у незримому особливому вимірі простору і часу. Ви більш не є частиною проїжджого натовпу, а венеційці, що звикли саме так, по воді пересуватися у своєму місті.
З салону:
– … колишня верф … малих кораблів та човнів для потреб міста.
– І гондоли тут виготовляли?
– А чим гондола гірше за інших? Ось з того мосту Каналетто малював цей пейзаж. Відома картина, де саме гондолу спускають на воду… а он там… Джорджоне … з вчителів Тіціана… на дворянській вечірці… погано закінчилось, щоправда,… тут Тінторетто охрестив дочок…
Катер іноді геть уповільнює рух, даючи дорогу гондолі чи сандоло – в них повний пріоритет перед усіма моторними човнами. Палаци чергуються з простими будинками, що дивляться на нас своїми квадратними вікнами. Вони теж часто нараховують по кілька століть… Ви вже починаєте звикати до цих вузьких водних коридорів, як раптом катер опиняється на досить відкритому просторі. Якась широка «дорога». Інакше й не назвеш – навколо великі човни діловито тягнуть свої вантажі. Баржа з колісним бетонним міксером як на таці. Вапоретто – водні трамваї з радісними туристами на валізах. Все зрозуміло. Ми на Великому каналі. Що б робило місто без цієї в 30 метрів завширшки артерії в наш час… І тут помічаєш – дорога, та не зовсім. Це парадний проспект, де будівлі не «ніби», а й справді змагаються одна з одною красою. Нехай не всі, але значних палаців найрізноманітніших епох тут так багато, що розумієш і без підказки гіда – будуватися тут вважалося дуже престижним.
