На відстані не більш як година від Венеції є чимало фортифікаційних споруд. Тут треба не помилитися. Серед них є кілька фортів – фортець вогнепальної епохи зі стінами у вигляді земляних валів, зовні обрізаних вертикальною кладкою великих камінних блоків кілька метрів заввишки. Це будували венеційці, а у XIX столітті французи, а потім австрійці доповнювали. Усередині – казарми, порохові склади різного рівня збереження. З історичної точки зору їх цінність відносна.
Е кілька вілл, закладених ще у XIV-XV століттях, що більш схожі на фортеці. Наочний приклад виразу ” Мій дім – моя фортеця”, відголоски ще феодальних часів, коли дім будувався так, щоб вкладаючись спати на ніч, мати хоч якийсь шанс живим прокинутися на ранок. А є справжні замки, котрі, знаходячись у стратегічно важливих місцях, пережили безліч баталій, тому постійно укріплювалися та вдосконалювалися. Один з них – замок Соаве. У ньому багаті синьйори проводили мало часу, головним чином там розташовувався гарнізон з комендантом. Поряд примостилося містечко зі своєю кріпосною стіною. Та в самому замку обстановка не набагато краще, як в тюрмі – нічого зайвого. Комфорту – мінімум. Служба у подібних місцях нагадувала добровільне ув’язнення. Хоча, якщо уявити, як жила більшість у ті часи, то це було ще непогано – хоч годували більш менш регулярно. З обстановки там зберіглося мало. Частину реконструйовано вже в наші часи. Але не варто дуже засмучуватися – бо там і було не багато…