«У першу чергу ми – венеційці, а потім християни» – так про себе казали венеційці, мабуть маючи на увазі їхні відносини з Римом. Собор Святого Марка з самого початку було поставлено під юрисдикцію республики, а не папи римського, а призначення патріарха не узгоджували із «центром». Показово, що й кафедральний собор – релігійний осередок – знаходився не на головній площі, а на східній околиці міста. Це не могло не призвести до великої кількості чвар з Ватиканом, проте це не стало на заваді венеційській шляхті шість разів обіймати найвищу посаду католицького світу.
Мешканці цієї острівної імперії завжди провадили автономну політику, не визнаючи посередника між ними та Творцем у вигляді «намісника Бога на землі». Однак свідомо чи ні, а вони чудово розуміли важливість духовного аспекту в соціальному житті того часу. Тому завжди дбали про здобування святих реліквій. Окрім того із задоволенням приймали цінні подарунки з Константинополю до кінця ХХІІ століття, допоки залишались його хоч і далекою, але досить важливою провінцією. Усе це незмінно призводило до ще більшого престижу у Європі.
Таким чином, протягом століть місто перетворилося на справжню скарбницю для мільйонів паломників-християн.
Щоб відвідати хоча б основні реліквії, важливі для православного світу, ледве вистачить усього дня.
