Дзвіниця Сан Джорджіо

– Стоїмо на березі Площі, ховаючись в затінку однієї з колонн. Зверху видно хвіст крокодила, якого вбиває Святий Теодоро вже 8 столітть…
– А що он там? Питання вочевидь стосується помітної споруди навпроти через 800 – метрову протоку. Навіть здалеку вона звертає на себе увагу. Цегляні стіни, сірий купол. А ось фасад білий. Велетенські пілястри-колонни з боків, вражаючи сходи. Зверху могутній трикутний фронтон. Саме цією стороною він позирає велично і суворо на нашу санмарківську суєту.
– То монастир Сан Джорджіо Маджоре. Ще в 10 столітті віддали його бенедектинцям.
– Схожий на одну церкву у Відні. Чи де ми таке бачили… Наче в Лондоні – дуже нагадує.
– Цілком можливо. І не тільки там. Це палладіанський стиль, дуже популярний протягом 4 столітть. Проте тут дещо інше – це Андреа Палладіо сам і будував.
– Там є що подивитися?

Про себе посміхаюсь цьому питанню: “Звичайно!”, але одразу ж стримую себе – сам же ж розповідав про пограбування Наполеона.
– Ну, наприклад, там є дуже відомі роботи Тінторетто. Зокрема, вважається, що там найвдаліший варіант “Тайної вечері” із шести ним написаних у Венеції. Хоча я б так не казав би. Вони всі різні. Кожна по-своєму.
– А можна подивитись?