Дорсодуро

Нежаркий сонячний день. Такі нерідко випадають в тутешніх краях з жовтня по травень. Ви вже бачили Сан Марко, поштовхалися у жвавих переповнених людьми кварталах, не раз і не двічі дозволили собі загубитися і знайти вихід у звивистих вуличках міста. Але нині хочеться відкритих просторів, де багато повітря і сонця. І, бажано, без великої кількості людей. Перша думка — набережна Ріва Ск’явоні. Але там завжди багатолюдно. Тільки за Арсеналом спокійніше. На північних набережних, хоч і гарний краєвид лагуни та гір, постійно вітер і мало сонця. Якщо ж Ви бачили палац Реццоніко або споруду Братства Кармелітів, картинні галереї Академії чи Гуггенгейм, Вам дуже зручно буде пройти звідти в південну частину цього сестьєра (квартал венеційською). Дорсодуро – “міцний хребет”. Але це лиш дуже приблизний переклад однієї з версій, що пояснює походження назви. Саме тут розташувалася широка й довга набережна Дзаттере. Я б сказав, що вона значною мірою вимальовує обличчя сестьєра, про який зараз іде мова.